"І мене в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій. Не забудьте пом’янути, незлим тихим словом."
«Либонь уже десяте літо, як дав я людям «Кобзаря».
А їм неначе рот зашито, ніхто не гавкне, не лайне.
Неначе й не було мене»
(Т.Г.Шевченко «Мала книжка» січень-квітень 1849 р.)
Помилився відомий українець, коли писав оці слова. Забути про нього неможливо, навіть після стількох років після смерті, навіть із зміною стількох поколінь. Пам’ять про нього буде жити вічно. І не тому, що йому встановлено найбільшу кількість монументів, як діячеві культури в світі. І не тому, що вивчення його віршів вимагає шкільна програма.
Цитати з віршів та поем видатного українця стали пророчими, їх не раз робили гаслами до боротьби і справедливості. Його мрія про час, коли його країна буде незалежною та суверенною, коли в його Україні шануватимуться мова, культура та історія стане мрією мільйонів.
Сьогодні, в дні, які ми називаємо «шевченківськими», слова віршів відомого поета звучать по іншому, особливо із вуст дітей. Саме тому їх хочеться слухати знову і знову. Саме тому заходи присвяченні вшануванню пам’яті Т.Г.Шевченка такі особливі. В Заводській ОТГ вже стало традицією збиратися біля пам’ятника «Кобзареві» в селі Угринь, де під пильним поглядом поета вже другий рік поспіль, вітер підхоплює безсмертні слова та розносить по «вкраїні милій…»
